Черчицький НВК "ЗОШ І-ІІ ст. - ДНЗ"

Консультаційна

Як спілкуватися з Новими дітьми? Поради батькам та вчителям

1.     Безумовно приймайте та любіть дитину такою, якою вона є.

2.     Навчайтеся чути свою дитину, бачити глибинний мотив поводження й вибудовуйте взаємини, засновані на взаємоповазі й співробітництві.

3.     Ніколи не принижуйте її гідність. При цьому не важливо,  чи зробите ви це прилюдно або тет-а-тет. Індиго не стерпить приниження й, швидше за все, буде мстити Вам. Траплялося, що такі діти зверталися по допомогу до влади, правоохоронних органів, до  суду.

4.     Не обманюйте її. Дітей з такою інтуїцією просто неможливо обдурити. Здається, що вони бачать наскрізь. Якщо Ви не хочете, щоб між Вами й дитиною виросла прірва, намагайтеся чесно говорити з нею про усе, що вона хоче почути. Якщо це складно, намагайтеся прикрасити правду й наприкінці розмови обов'язково підбадьорте дитину: «Ми впораємося із цією проблемою!» Говоріть їй правду й частіше довіряйте прийняття рішення.

5.     Давайте дитині право виражати всі емоції, проживати їх, щоб вони проходили через неї, а не залишалися замкненими. У перекладі "емоції” означає: "е" - назовні, "моціон" - рух. Говоріть з дитиною частіше про її переживання, нехай відкриється. Говоріть, що плакати - це нормально, що сердитися, гніватися - теж нормально. Випущена емоція вже не має впливу на людину, вона не створює енергетичних блоків, а згодом і хвороб, не впливає негативно на результати мислення та діяльності.

6.     Прохання не перетворюйте в накази! Поважайте свого індиго. Авторитаризм і диктаторство вони не терплять і обов'язково знайдуть спосіб ухилитися від обов'язків. Просите про щось м'яко, але наполегливо й мотивуйте прохання реальними, а не вигаданими причинами.

7.     Створюйте умови для творчості. Індиго обожнює бути творцем, і на цій пристрасті можна подружитися з ним. Поведінку типового індиго описала колись Агнія Барто: «Драмгурток, гурток із фото, а ще я й співати хочу!» Закрийте очі на те, що в дитячій стіни забруднені аквареллю, обвішані паперовими модельками, а посередині кімнати красуються барабан і труба.

8.     Не нав'язуйте дитині свою точку зору. Ваші думки її не тільки не хвилюють, але найчастіше викликають відторгнення. До речі, вона може й вас записати в число тих, хто її «не розуміє». Поважайте її, дружіть з нею. Й увесь час нагадуйте собі, що ця людина належить до нового покоління дітей.

9.     Домовляйтеся з дитиною, напрацьовуйте спільні правила. Давайте їй право вибору.

10. Дитині важливо, що б поруч із нею була поважаюча себе й свої потреби сильна особистість. Саме така людина може дати їй максимальну кількість необхідної енергії й, як наслідок, широкі можливості пізнання світу. Нові діти підштовхують Вас до саморозкриття додаткових внутрішніх джерел. Поверніться до власних захоплень та діяльності, які дають Вам радість – це Ваше джерело енергії. Обов'язково знаходьте на це час, час для себе.

ДОПОМОГА ДИТИНІ, ЯКА ПЕРЕЖИВАЄ ВТРАТУ

 

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ВЧИТЕЛІВ, 
БАТЬКІВ, ДОРОСЛИХ  

 

Психолого-педагогічна допомога дитині, яка переживає горе, вимагає від дорослих не лише володіння конкретними формами спеціально организованої психотерапевтичної допомоги, а умінням в межах повсякденного життя допомогти їй пережити горе, підтримати, запобігти розвитку неврозів. Оволодіння такими прийомами доступне і необхідне батькам, учителям, вихователям, всім дорослим, які працюють із дітьми, й можуть зустрітися з ситуацією, коли дитині потрібна допомога, підтримка, розуміння. 
Батьки і вчителі зазвичай розповідають дітям про прояви життя, але прагнуть уникати розмов і пояснень із приводу смерті. Протее досвід показує, що в сім'ях, де тема смерті не заборонена, де в доступних формах відповідають на запитання, дитина виявляється краще підготовленою до серйозних втрат, ніж у сім'ях, де дорослі всіляко ухиляються від таких розмов. Проте ідея ознайомлення детей із цією сумною стороною життя зустрічає значний опір дорослих, які вважають, що дітей слід захищати від подібних думок.
 
Якщо в сім’ї горе, то потрібно, щоб дитина бачила це і могла виразити його разом зі всіма. Переживания дитини у жодному випадку не можна ігнорувати. Навіть, якщо в сім'ї є психічно неповноцінна дитина, ніяк не можна недооцінювати її здатність зрозуміти, що відбувається, а також глибину її емоцій. Вона, як і інші діти, повинна бути долучена до переживань усієї сім’ї, і їй потрібні додаткові вияви любові й підтримки.
 
Найскладніше—повідомити датині про смерть близькоі людини. Краще, якщо це зробить хтось із рідних. Якщо це неможливо, то повідомити повинен той дорослий, якого дитина добре знає й довіряє.
 
Дитина може продемонструвати спалах гніву стосовно того, хто повідомив їй про смерть близької людини. Не потрібно в цей момент умовляти дитину взяти себе в руки, заспокоїтися, бо горе, не пережите вчасно, може повернутися через місяці або роки.
 
В період горя в сім’ї не слід ізолювати дитину від сімейних турбот. Всі рішення по-винні прийматися членами сім’ї узгоджено.
 
Бажано, щоб дитина говорила про свої страхи, але не завжди легко її до цього спонукати. Потреби дитини здаються нам очевидними, проте мало хто з дорослих розуміє, що дитині потрібне визнання її болю і страхів.
 
Вважається, що після похоронів життя сім’ї приходить у норму: дорослі повертаються на роботу, діти—в школу. На думку А.Андреєвої, саме в цей момент втрата стає найбільш гострою. Через деякий час після трагедії в дитини може початися енурез, заїкання, сонливість або безсоння, вона починає гризти нігті, смоктати палець тощо.
 
Повернення до школи може бути важким. Зустріч із вчителем і товаришами потребує особливої мужності. В цей період важко й боляче сприймаються будь-які слова навіть від добрих знайомих. Діти, не дуже чутливі в повсякденному житті, поводять себе б1льш природньо й доброзичливо, ніж дорослі до живого з батьків дитини. Коли дитина прийде до школи, вчитель повинен сказати їй, що знає про її горе, щоб дитина не відчувала байдужість із боку вчителя.
 
1. Спостерігайте за змінами поведінки дитини. У перші тижні спостерігаються негативні реакції. Ставтеся до цього терпляче, не показуйте свого здивування, не дійте всупереч дитині.
 
2. Поговоріть з дитиною, якщо вона цього хоче, знайдітъ час вислухати її. Це не завжди легко зробити, та все ж спробуйте. Поясніть дитині, що ви хочете поговорити з нею, виберіть слушний для цього час. Під час розмови будьте уважними.
 
3. Оточуйте дитину любов'ю, увагою і фізичною турботою. Обійміть її, візьміть за руку. Дотик має для дитини величезне значения. Це дозволяє дитині відчути, що ви піклуєтеся про неї й готові їй допомогти. Саме зараз вона потребує любові, розуміння й підтримки.
 
4. Приверніть кращих друзів до дитини. Якщо вам вдасться зібрати кращих друзів дитини, поясніть їм, що, коли вмирає хтось, кого ви любите, розмови про цю людину допоможуть зберегти про неї добру пам'ять. Серед товаришів дитини може бути той, хто зможе її підтримати у «важку хвилину» в школі.
 
5. Будьте готові до запитань і завжди будьте чесними у відповідях. Дітей часто цікавлять питания народження і смерті. Дуже важливо знати культурний рівень сім’ї дитини, її релігійні установки.
 
6. Дайте дитині можливість виражати свої емоції відкрито. Не допустіть, щоб одна дитина виражала свою агресію за рахунок інших дітей. Для зменшення агресії маленькій дитині дайте різні коробки, ящики, папір, який можна м'яти, ламати й бити. Підлітку доручіть фізичну роботу, що вимагає значних зусиль. Якщо ваші очі наповнилися сльозами, не приховуйте цього. Покажіть дитині, що плакати не соромно. Заборона сліз протиприродна для малюка и навіть небезпечна, але не потрібно примушувати дитину плакати, якщо вона не хоче. Говоріть із нею про свої власні почуття.
 
7. Поясніть дитині, якщо вона вважає себе винною в смерті близької людини, що
це не так. 
8. Не слід вимовляти таких фраз, як «Скоро тобі буде краще». Ефективніше буде сказати: «Я знаю, що ти відчуваєш, і теж не розумію, чому твоя мати померла такою молодою. Я тільки знаю, що вона любила тебе, і ти ніколи не забудеш її». Визнайте право дитини на переживания.
 
9. Не перекладайте на дитину обов'язки дорослих («Ти тепер чоловік, не засмучуй маму своїми сльозами» — так інколи говорять навіть 8-річній дитині).
 
10.Налагодьте співпрацю в інтересах дитини: батька з вчителями, вчителя з батьками.
 
11 . Не шкодуйте часу, коли, вкладаєте дитину спати. Розмовляйте з нею, заспокоюйте. Якщо потрібно, залишіть увімкненим нічник.
 
12. Встіновіть зв'язок між минулим і майбутнім дитини. Поясніть дитині, що життя продовжується. Покажіть перспективи майбутнього.
 
13. Спостерігайте за дитиною, коли вона грається. Сприяйте іграм, які знімають напруження. Дитина, яка перенесла травму, повинна мати можливість гратися з піском і водою. Корисними також будуть ліплення з пластиліну і малювання фарбами. Ці ігри й заняття мають сильний психотерапевтичний ефект.
 
14. Звертайтеся до психолога або спеціаліста, який зможе провести профілактику ускладнень у процесі переживания дитиною психологічної травми.

 

Середа, 19.09.2018, 02:39
Вітаю Вас Гість

Форма входу

Пошук

Календар

«  Вересень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Архів записів

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0